Вчора, 25 травня, поліцейська родина вшановувала пам’ять Миколи Фошина та Володимира Мельника. 23 роки тому вони трагічно загинули від рук особливо небезпечних злочинців.
Про те, що сталося 25 травня 1997 року у місті Кам'янці-Подiльському Хмельницької області, писали майже всі газети. Про це говорили на вулицях i вдома. І не дивно, адже подія була досить резонансною — під час виконання службових обов'язків загинуло два співробітника відділу по боротьбі з організованою злочинністю Кам'янець-Подільського міського відділу внутрішніх справ.
Наприкінці травня 1997 року в одній з багатоповерхівок по вулиці Сковороди, що у Хмельницькому, стався вибух. У жодній з сорока квартир будинку не залишилось цілого скла. На щастя, все трапилося у ранкову пору, тому з людей ніхто не постраждав. Після проведення оперативно-пошукових заходів пiдозра у вчиненні теракту впала на мешканців Кам'янця-Подільського, якi входили до злочинного угруповання і за оперативними даними мали безпосереднє відношення до низки інших злочинів, серед яких були і вбивства. Розпочались інтенсивні пошуки зловмисників.
Старший оперуповноважений з особливо важливих справ відділу боротьби з організованою злочинністю м. Кам'янця-Подільського 35-рiчний майор міліції Микола Фошин та його 25-річний колега інспектор з обробки інформації цього ж відділу старший сержант міліції Володимир Мельник були включені до складу оперативної групи, яка мала завдання перевірити квартиру по вулиці Привокзальній у Кам'янці. Саме в ній, за отриманою інформацією, могли переховуватися злочинці.
Настирний дзвінок хвилин п'ять розтинав тишу, але двері так ніхто і не відчинив. Чоловіки, ще раз впевнившись, що господарі відсутні, почали спускалася сходами вниз. Між третім і четвертим поверхами вони зіткнулися з двома хлопцями, які піднімалися нагору. Якесь відчуття підказало працівникам міліції, що варто перевірити документи у молодиків — надто вже підозріло вони відсахнулися, побачивши людей у формі. У відповідь на прохання пред'явити документи, що засвідчують особу, один з молодих людей вмить вихопив пістолет…
Один за одним пролунали декілька пострілів. Вузький сходовий майданчик, відкритий, наче на долоні, не залишив убозівцям жодного шансу на спасіння. Перша куля влучила у майора міліції Миколу Фошина, наступні відібрали життя у його молодого колеги.
В подальшому було заарештовано всіх членів згаданого злочинного угруповання. В одній з їхніх квартир знайшли цілий військовий арсенал зброї — два автомати, тротилові шашки, вибухові пакети. На початку 1999 року в Ростовi-на-Дону затримали одного з учасників фатальної перестрілки у Кам'янці — Олександра Алєксєєва. А безпосередній вбивця мiлiцiонерiв та організатор угруповання Олександр Кавєрзiн сів на лаву підсудних останнім — у 2001 році.
Хоч винні і понесли покарання, але цим, на жаль, загиблих не воскресити.
Микола Фошин в органи внутрішніх справ прийшов у 1989 році після закінчення Мордовського університету. Одразу обійняв посаду експерта-криміналіста, згодом — оперуповноваженого карного розшуку. Майор Фошин легких шляхів по службі не вибирав. Його робочі будні складалися з копіткої, нерідко небезпечної праці. Працелюбність, наполегливість, професійний талант були визначальними рисами характеру Миколи, тому, напевне, і не шукав він спокійної кабінетної роботи. Так і опинився на посаді оперуповноваженого УБОЗу.
Незважаючи на постійну зайнятість, Микола Васильович все ж знаходив вільну хвилину для своїх захоплень — гри на гітарі та складання віршів, які досить часто ставали піснями у його ж виконанні.
Та так уже іноді складається, що на долю найдостойніших представників нашого суспільства випадає чи не найбільша кількість випробувань. Життя майора міліції Фошина було не менш трагічним, ніж його смерть. Зовсім недовго довелося чоловікові порадіти тихому сімейному щастю. Кохана дружина померла ще зовсім молодою, залишивши на його руках маленьку донечку Валю. Та горе не зламало Миколу, бо щоразу, коли він повертався на поріг домівки, його зустрічали великі доньчині оченята, якій він мусив стати і татом, і мамою. Валя стала центром і змістом його існування. Відтепер він жив і працював лише заради своєї крихітки, заради її щасливого майбутнього.
Та доля чомусь вперто не бажала бути прихильною до цієї родини. І Валі, яка ледь зуміла змиритись із думкою про смерть матері, довелося ще раз пройти через страшні випробування. Куля, випущена злочинцем, забрала її найріднішу людину, її єдину опору — батька.
Після його загибелі дівчинка залишилася круглою сиротою. Та вона, напевне, успадкувала батьківський твердий і цілеспрямований характер, бо не злякалася життєвих негараздів, а натомість вирішила продовжити благородну батьківську справу. Закінчивши школу, Валентина Фошина стала курсантом Національної Академії внутрішніх справ, а згодом працювала у Кам’янець-Подільському міському відділі міліції.
Володимир Мельник незадовго до загибелі зустрів свою 24-ту весну… У нього були великі плани — здобути вищу освіту, отримати офіцерські погони, одружитися. Та не судилося. Він так і не встиг створити власну сім'ю, думав — ще встигнеться. Але не встиг…
Микола Фошин та Володимир Мельник виконали свій обов'язок до кінця, заплативши за це життям. І ми не маємо права забувати про це, бо безсмертя загиблих потрібне, у першу чергу, нам, живим!
Указом Президента України Микола Фошин та Володимир Мельник нагороджені орденами «За мужність» ІІІ-го ступеня (посмертно).
