Навесні 1944 року на Поділлі розгорнулася Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція радянських військ в ході якої було звільнено обласний центр місто Кам’янець-Подільський.

Відповідно до плану операції завдання звільнити Подільський регіон від нацистів було поставлено частинам 1-го та 2-го  Українських фронтів під командуванням маршалів Жукова та Конєва.

На початку березня в складі 1-ГО українського фронту перебувало близько 800 тисяч солдат та офіцерів, 1400 танків, 11 тисяч 900 гармат та мінометів, 480 літаків.

Радянським військам на Поділлі протистояли дві німецькі армії – 4-та танкова армія під командуванням Ерхарда Рауса та 1-ша танкова армія під керівництвом Ганса Валентина Губе Обидві армії входили до складу групи армій «Південь» під загальним командування генерал- фельдмаршала вермахту Еріха фон Манштейна

Підтримку німецьким танковим арміям забезпечував 4-й повітряний флот Отто Десслоха.

Німецьке угрупування військ нараховувало близько півмільйона солдат та офіцерів, 1 100 танків, 5 500 гармат та мінометів, близько 500 літаків.

Вранці 4 березня після арт підготовки війська 1-го українського фронту перейшли в наступ.

За два дні радянська армія прорвавши лінію фронту й створивши діру в обороні супротивника шириною в 180 км. вклинилася на його територію на 25-50 км.

Протягом 7 – 10 березня передові частини радянських війсь вийшли на рубіж Тернопіль – Волочиськ – Проскурів й взяли під контроль важливу для всього південного крила німецької армії залізничну дорогу Львів-Одеса. З’явилася загроза розриву німецького фронту і розділення групи армій південь на дві частини.

Німецьке командування прийняло рішення всіма силами повернути контроль над залізницею. З цією метою нацистами в бій було введено значні сили – 9 танкових і 6 піхотних дивізій.

Зважаючи на значні німецькі сили радянське командування прийняло рішення тимчасово призупинити наступ, з метою відбити контратаки супротивника і перегрупувати сили для подальшого продовження операції.

Зміцнивши ударну групу радянські війська 21 березня перейшли у другий наступ.

Завдання визолити Кам’янець-Подільський було покладено на 4-ту танкову армію генерал-лейтенанта танкових військ Василя Баданова, якого згодом змінив на посаді генерал-лейтенант Дмитро Лелюшенко.

Відповідно до розробленого плану військам ставилося завдання перейти в наступ в загальному напрямку на Сатанів і на 3-4 день визволити Кам’янець Подільський. Після чого солдати повинні були закріпитися в місті до підходу 38-ї армії.

Напередодні наступу 4-та танкова армія нараховувала 32 095 солдатів та офіцерів, 216 танків,  537 гармат та мінометів.

Радянським військам  протистояли частини німецької  1-ї танкової армії. В самому Кам’янці-Подільському перебувало більше 5 000 солдатів та 60 танків противника.

23 березня війська 4-ї танкової армії стрімким ударом оволоділи Густяином, а 24 березня Ориніним. 25 березня Уральський танковий корпус під командуванням генерала Бєлова підійшов до міста і оволодівши селом Зіньківці, спробув захопити його сходу.

Проте німці вдало організувавши оборону на рубежі р. Смотрич не дозволили прорватися до міста.

Радянське командування вирішило узгодити план операції. Було прийнято рішення атакувати Кам’янець-Подільський силами трьох бригад.

Унечська бригада прориваючись із заходу повинна була форсувати річку Смотрич з обох боків обабіч Турецького мосту й захопити його. Після чого до міста повинні були увірватися танки  Свердловської бригади.

Челябніська бригада повинна була завдати удар із південного заходу і прикривати наступаючі війська зі сторони с. Довжок.

Також намічалося частиною сил 16-ї механізованої бригади та 6 механізованого корпусу атакувати місто з півночі, а 49-ю механізованою бригадою цього ж корпусу з півдня.

Пермська танкова бригада повинна була обороняти Гусятин до підходу загальновійськових з’єднань армії й одночасно була резервом командувача 4-ї танкової армії.

Для успішного проведення операції її початок було перенесено на 17.00.

Як і намічалося після 10 хвилинної артпідготовки радянські війська перейшли в наступ. Мотострілецька бригада успішно форсувала річку Смотрич поблизу турецького мосту і до 20:00 захопила плацдарми в Старому місті. Після захоплення і розмінування турецького мосту до старого міста увірвалися такни Свердловської та Челябінської бригад.

Тим часом частина сил 49-ї механізованої бригади форсувала річку Смотрич з південної сторони поблизу однойменного села й увійшла на території Нового міста.

Розпочалася битва за Кам’янець. Німці окрім основних сил кинули в бій і жандармерію, проте це їх не врятувало.

До 22.00 год в ході  запеклих вуличних боїв радянським військам вдалося вибити нацистів із міста.

В результаті вдалого наступу радянських військ 1-ша німецька армія генерала  Валентина Губе (29 дивізій, в тому числі 10 танкових, загальною чисельністю в 220 тисяч чоловік) потрапила в котел.

Протягом 26березня- 2 квітня німецькі частини які опинилися в оточенні спробували відбити місто, створивши собі тим самим коридор для виходу з оточення в південному напрямку.

Для єдиного керівництва обороною міста з 27 березня до 3 квітня Дмитро Лелюшенко призначив начальником Кам’янець-Подільського гарнізону генерал-майора Бєлова, начальником штабу - полковника Лозовського.

27-31 березня підрозділи 16-ї гвардійської механізованої бригади відбивали невпинні німецькі атаки в районі хутора Дембицького. За мужність і відвагу військовослужбовці звання Героя Радянського Союзу надано командирові мобільного загону лейтенантові Михайлу Радугіну та командирові танкового взводу лейтенантові Петру Барабанову.

Солдати 63-ї гвардійської Челябінської танкової бригади зайняли оборону на околиці с. Довжок. В систему західного сектору оборони було введено і Стару фортецю, в якій воювали 17 бійців.

Особливо складним було становище захисників фортеці 30 березня, коли, утримуючи село Козак, німці оволоділи Зіньківцями. 

Проявляючи особисту мужність і героїзм при захисті фортеці, загинули рядові Василь Ноженко і Михайло Кириловський, які були поховані на території фортеці. Майже через 50 років прах героїв перенесли в Пантеон Слави, що розташований у сквері на вулиці Шевченка.

Під час боїв за Кам’янець 29-та гвардійська Унечська мотострілецька бригада відбивала атаки німецької піхоти і танків  у районі залізничного вокзалу.  

29 березня від осколку авіабомби загинув командир бригади - полковник Смирнов. Його поховали в сквері навпроти командного пункту.

27 березня німці перейшли в контратаку одночасно зі сходу, півночі та заходу при підтримці тридцяти танків «Тигр».

Транспортна авіація постачала німцям усе необхідне, забираючи потерпілих.

1 квітня на допомогу захисникам Кам’янця підійшли війська 38-ї армії генерал-полковника Москаленка, місто було остаточно визволено.

2ogoloshenya