До цього Лариса Йосипівна працювала в художній школі, де навчала дітей мистецьким премудрощам. За освітою вона графік, ілюстратор книжок, тож опанувала практично всі види мистецтва — пробувала писати картини олією, розписувала тканину в техніці «батік», свого часу ілюструвала книжки дитячої поетеси Людмили Савчук. Коли ж сім’я переїхала з Городка до Кам’янця-Подільського, майстриня випадково відкрила для себе живопис із вовни й почала створювати картини з цього матеріалу. Буквально за рік у колекції жінки зібралося стільки робіт, що можна було відкривати персональну виставку. Що вона й зробила разом зі своєю сестрою Ольгою Слободанюк, яка займалася на той час створенням картин із круп.

«Чим мене підкорив вовняний живопис, так це тим, що тут не потрібно нічого малювати олівцем. Ти просто дивишся на картинку і викладаєш волокна в аналогічний малюнок. Складність у тому, що нічого не можна виправити гумкою. Матеріал викладається на полотно руками, а дрібні деталі — за допомогою пінцету. Всі рухи мають бути чітко вивірені. До самого кінця неможливо передбачити, яким буде результат, адже вовна має свій характер, і як насправді вона ляже, уявити важко. Тобто, завжди зберігається, інтрига й повторити дві однакові картинки у вас ніколи не вийде».

Фільцевання — ще одна окрема техніка хенд-мейду з вовни
З того часу минуло вісім років, але захоплення цим видом мистецтва не полишає пані Ларису й донині.

«Вовна настільки полонить уяву і дає такі безмежні можливості для творчості, що перегоріти та залишити цю справу практично неможливо, — каже жінка. — Вона як пластилін — із неї можна зробити все, що завгодно! Після картин з вовни я спробувала мокре валяння. Почала робити невеличкі аксесуари на кшталт брошок та шпильок. Згодом додалися шалики, палантини, рукавички та шапочки. Потім познайомилася з виготовленням іграшок та сувенірів — методом фільцування. Це ще одна окрема техніка хенд-мейду з вовни. Вироби не валяються, а набиваються сухим способом спеціальною голочкою із зазублинами. Вовняні волокна при цьому сплутуються між собою, ущільнюються та перетворюються на повстяну масу (фетр). Це досить тривала, кропітка й монотонна робота, адже вовну треба довго збивати, щоб вона набула твердої форми. До прикладу, якщо за день я можу закінчити шалик та шапочку, то малесеньку іграшку за добу неможливо зробити».

До одягу майстриня ще не береться, хоча жилетки та домашні капці, мокасини й зимове взуття вже пробувала робити. Дуже гарно у неї виходять жіночі сумочки. Такі речі дуже ефектні та ексклюзивні.

«Вовняне взуття практичне. У ньому ніколи не пітніють та не змерзають ноги. Навіть якщо матеріал і промокне, всередині зберігається ефект термосу, й кінцівки не переохолоджуються», — запевняє Лариса Йосипівна.

Нове життя старих бабусиних хусток

«Працювати доводиться в рукавичках, оскільки під час валяння шкіра на пальцях так стирається, що навіть зникають відбитки пальців, — ділиться майстриня. — Паралельно з вовною я час від часу експериментую і пробую щось нове для себе. Так нещодавно захопилася виготовленням прикрас із коконів шовкопряда. Замовляю їх в Інтернеті, фарбую в різні кольори, а вже потім міксую. Шовкопряд — це маленька комаха, яка мешкає на дереві й харчується листочками. Його кокони — натуральний матеріал, із якого добувають шовкову нитку. Вони мають білий колір і дуже легенькі, тож простір для фантазії безмежний. Саму ж шовкову нитку я використовую у валянні для декору, як і бавовну та волокна віскози».

Ще однією родзинкою виробів Лариси Клепас є використання в роботах етномотивів. Мисткиня знайшла застосування в сучасному одязі старим бабусиним хусткам. Барвисті маки, мальви та троянди з них «переселилися» на вовняні шапочки та шалики й почали жити новим життям. Ретро-хустки вона поєднує із вишивкою, джинсом, намистинками та гудзичками.

Вироби з вовни можна прати та прасувати
Пані Лариса регулярно проводить благодійні майстер-класи в дитячих будинках, навчає інших і сама постійно навчається — закінчила курси крою та шиття, відвідує різні майстер-класи провідних майстрів. Адже тенденції в хенд-мейді постійно змінюються. До прикладу, якщо раніше вовняні вироби були суцільними без жодного шва, то зараз майстрині вже сміливо розрізають їх, поєднують із плетінням, сіткою, трикотажем. Жінка каже, що валяння допомагає покращити настрій, знаходити душевну рівновагу.

«Коли я хворію чи до роботи не лежать руки, ніколи не беруся за вовну, адже вироби завжди поглинають енергетику майстра. Мені ж хочеться ділитися з людьми позитивом та гарними емоціями», — каже пані Лариса.

За її словами, всі вироби з вовни можна прати, не боючись, що річ зіпсується. Художниця радить робити це в ледь теплій воді з рідким гелем для прання чи шампунем. Вовняний одяг не потрібно терти, а просто замочити й залишити у воді на деякий час. Цього буде цілком достатньо, оскільки вовна має унікальну властивість віддавати бруд. Потім легенько відтиснути. Сушити краще на рушнику в горизонтальному положенні. Крім того, вовняні рукавички, шалики й шапочки можна носити цілий сезон взагалі без прання, адже цей матеріал вкритий ланоліном, тому відштовхує забруднення.

Джерело.