22 листопада 2019 року на кафедрі  агрохімії, хімічних та загальнобіологічних дисциплін факультету агротехнологій і природокористування в аудиторії № 58 відбулася  наукова конференція присвячена пам’яті кандидата хімічних наук, доцента Подільського державного аграрно-технічного університету Дем’янчука Миколи Васильовича. Ця подія відбулася з нагоди 80-річчя від дня народження Микола Васильовича, яке випадає на  24 листопада 2019 року. Саме на цій кафедрі свого часу працював, творив, вчив і виховував студентську молодь талановитий вчений, педагог-вихователь Микола Дем’янчук. Це приміщення він любив, він тут працював і в дань пам’яті про нього тут, 22 листопада зібралися науково-педагогічні працівники ПДАТУ, друзі та близькі Миколи Васильовича щоб згадати кращі події минулого та вшанувати світлу пам'ять свого колеги, друга і доброго товариша.

Із вступним словом виступив радник ректора ПДАТУ, кандидат с/г наук, доцент, заслужений працівник освіти України Печенюк Василь Іванович. Він розповів присутнім про життєвий шлях Миколи Васильовича, про його здобутки на педагогічній ниві. Зокрема Василь Іванович відмітив: Микола Васильович Дем’янчук народився 24 листопада 1939 року в селі Остапківці, Коломийського району Станіславської області (нині Івано-Франківської), в селянській сім’ї. Батько, Василь Федорович, 1916 року народження, по закінченню Великої Вітчизняної війни повернувся інвалідом ІІ групи. Мати, Ганна Миколаївна, 1923 року народження, працювала в колгоспі. Сестра Мирослава Василівна за професією біолог, нині пенсіонер.

У 1957 році Микола закінчує десятий клас Гвіздецької середньої школи і поступає в Станіславський республіканський технікум фізичної культури, який успішно закінчує у 1959 році, отримавши кваліфікацію вчителя фізкультури і тренера з спортивного плавання.

У 1960 році поступає і у 1965 році успішно закінчує хімічний факультет Чернівецького державного університету і за рекомендацією вченої ради продовжує наукову роботу в аспірантурі, яку закінчує у 1968 році. Впродовж наступних двох років завершує експериментальну частину дисертації, яку у 1971році успішно захищає.

З 1970 року Микола Васильович працював у нашому закладі вищої освіти на посаді доцента кафедри хімії і сформувався в чудового педагога – методиста своєї професії. Мав близько 70 наукових та методичних праць в галузі хімії та педагогіки.

М.В. Дем’янчук жив багатогранним життям колективу, факультету і університету: постійний учасник фізкультурно-спортивних заходів, виступів в концертах художньої самодіяльності, учасник народного чоловічого вокального ансамблю «Ясени» тощо.

У 1999 році Миколі Васильовичу Міністерством освіти та науки України присвоєно звання «Відмінник освіти України».

14 листопада 2015 року після тривалої та важкої хвороби на 76 році життя серце Миколи Дем’янчука перестало битися. Вічна йому пам’ять. Далі до слова був запрошений 

Юрій Матвєйцов - настоятель храму святого апостола і євангеліста Іоана Богослова

Православної Церкви України митрофорний протоієрей.

Дем`янчук Микола Васильович

Поминальна стаття

Коли Господь кличе до себе людину нам стає сумно й боляче, але ми, як християни, розуміємо, що це Його свята воля і ми тут не можемо нічого вдіяти. Син Божий прийшов у цей світ Людиною і виконавши Свою спасительну місію, перетерпівши великі страждання, звершив своє земне життя у 33 роки Хресною смертю. Отже Його, Сина Божого, теж не оминула смерть, а навпаки Він Сам добровільно пішов на смертні муки і помер на Голгофі. Відповідно всяка людина, яка приходить з волі Божої у цей світ мусить взяти свій хрест, знайти і виконати своє покликання, і у визначений Богом час піти на Божий суд у вічність. 

Ми сьогодні згадуємо добру і чуйну людину, сумлінного християнина, активного члена нашої церковної громади університетського храму святого Іоана Богослова й гарного сім`янина і педагога Миколу Васильовича Дем`янчука. Я вдячний Богові за те, що мені пощастило зустрітися на життєвій дорозі із цією світлою, розумною і щиро віруючою людиною, з яким ми нерідко проводили час у глибоких духовних бесідах, на яких він, як інтелектуал задавав мені цікаві і нелегкі запитання, пов`язані із духовним життям людини і знаходячи відповіді на них я сам здобував певний духовний досвід і знання. Це була людина, яка розвивала себе різнобічно, зокрема він любив церковний спів і був учасником церковного хору. Микола Васильович був у великий пошані і повазі серед парафіян нашої церкви і вніс великий внесок у побудову і розвиток Божого храму. Також він був відданим сином своєї улюбленої України. В жовтні 2010 року при відкритті університетського храму рішенням тодішнього патріархату вшанували Миколу Васильовича благословенною грамотою за заслуги перед помісною Українською православною церквою.

Переконаний, що він вповні виконав своє, Богом йому дане, покликання.

Вічная пам`ять тобі, брате наш у Христі, Миколо Васильовичу, спочивай з Богом у вічних небесних оселях.

Рудь Анатолій Володимирович - голова Ради організації ветеранів університету,  

професор, заслужений працівник освіти України

           

ЗНАНИЙ ВЧИТЕЛЬ-МЕТОДИСТ

З приходом Миколи Васильовича Дем’янчука на роботу до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту суттєво оживилося методична робота не лише на кафедрі хімії, але й в інституті в цілому. Саме тоді активно запрацювала школа молодих викладачів, роботу якої зорганізував проректор з навчальної роботи, доцент Рось Іван Федорович.

Микола Васильович активно включився до організації і проведення занять з молодими викладачами. Щомісяця ми, початківці, молоді викладачі збиралися на заняттях та з великою увагою і допитливістю вслуховувалися в кожне слово збагаченого життєвим досвідом професора чи доцента. Особливо запам’яталися такі зустрічі з професорами Сербіним Семеном Сергійовичем і Алексеєвою Оленою Семенівною, доцентами Персіяновим Олексієм Георгійовичом, Конюком Євгеном Андрійовичем, Моліщуком Іваном Яковичем та іншими.

Особлива увага приділялася методичному забезпеченню  дисциплін, що читалися науково-педагогічними працівниками і зокрема, робочим програмам навчальних дисциплін. Навчальна частина періодично перевіряла стан методичного забезпечення на кафедрах. До складу комісій з таких перевірок, як правило залучалися найдосвідченіші викладачі. Документацію кафедри сільськогосподарських і меліоративних  машин перевіряв Микола Васильович Дем’янчук. Виключно ретельно і фахово Микола Васильович вивчав всю кафедральну документацію, а особливо робочі програми з  навчальних дисциплін, що читалися викладачами кафедри та методичне забезпечення цих дисциплін.

І сьогодні, коли Микола Васильович відійшов у вічність, ми подумами повертаємося у минуле, пам’ятаємо і згадуємо його, бо людина стільки живе на світі скільки її пам’ятають. Ми ж будемо пам’ятати Миколу Васильовича Дем’янчука допоки житимемо.

Дем’янчук Людмила Степанівна -

дружина, кандидат хімічних наук, доцент

ЧОЛОВІК, БАТЬКО, ДІДУСЬ…

Наше перше знайомство з Миколою Васильовичем відбулося в далекому 1960 році. В той час після закінчення 10 класу Сатанівської середньої школи  з золотою медаллю я вирішила стати хіміком, як і Микола Васильович, який успішно закінчив в 1959 році Станіславський республіканський технікум фізичної

культури, отримавши кваліфікацію вчителя фізкультур і тренера зі спортивного плавання.

За два роки навчання в технікумі досягає певних спортивних результатів: перший розряд зі спортивного плавання, другий розряд із водного поло і волейболу та цілий ряд третіх розрядів з різних видів легкої атлетики. Під впливом цих  спортивних досягнень вирішив продовжити спортивну кар’єру, і в цьому ж році подає документи у Львівський інститут фізичної культури та успішно здає всі екзамени. Але згідно законів тих років випускник технікуму повинен був відпрацювати за фахом два роки. Тому в цьому ж 1959 році прийшлося починати свою педагогічну діяльність в школі – інтернаті м. Косова на посаді вчителя фізкультури.

В 1960 році поступає і  в 1965 році М.В. Дем’янчук успішно закінчує хімічний факультет університет та одержує дозвіл вченої ради університету на продовження наукової роботи в аспірантурі, куди поступає в 1965 році.

В цьому ж 1965 році ми одружуємось, і в 1966 році в нас народжуються: старший син Сергій, а через 3.5 роки молодший син Ігор.

У 1971 році Микола Васильович успішно захищає кандидатську дисертацію з проблем одержання та властивостей напівпровідникових систем під керівництвом доктора хімічних наук, професора Д.П. Білоцького. З великою повагою і теплотою він постійно згадував своїх викладачів і керівників Д.П. Білоцького, І.Е. Панчука, Я.С. Мазуркевича які допомагали в становленні вченого-неорганіка.

Починаючи з 1970 року, Миколине постійне місце роботи – Кам’янець – Подільський с/г інститут, кафедра хімії.

В 1969 році після закінчення аспірантури мене призначили в Кам’янець-Подільське вище військово-інженерне училище, в якому працювала понад 30 років.

На той час на кафедрі аналітичної хімії в Чернівецькому університеті не було захисту дисертацій, тому мені прийшлося здавати ще один спецкурс за спеціальністю неорганічна хімія в Київському державному університеті ім. Шевченка і захищати дисертацію в цьому ж вузі на тему: «Комплексообразование свинца (ІІ) с некоторыми оксикислотами».

Наше сімейне життя було цікавим та різноманітним. У нас була однакова професія, що спонукала до пошуку істини хімічних процесів цього безмежно різноманітного і багатогранного Всесвіту.

Старший син Сергій закінчив ветеринарний факультет нашого інституту, а молодший Ігор – спочатку історичний факультет Чернівецького державного університету, а потім заочно економічний факультет по спеціальності менеджмент організацій підприємств.

Дідусь Коля обожнював своїх внуків, розповідав їм цікаві казки, пригоди зі свого дитинства, співав пісні. Особливо це цікавило його внучку Яну, яка годинами могла з ним спілкуватися, разом співати, гратив шашки та шахи, пізніше пізнавати хімічну науку. Він ніколи не шкодував грошей на її поїздки до Франції, і вони були поштовхом до вибору в майбутньому професії перекладача іноземних мов. Зараз Яна затребуваний спеціаліст і працювала в Голландській фірмі, а зараз в Польщі (в американській фірмі).

Внук Олександр став дитячим лікарем-хірургом, має сина Назарчика, якому 4 рочки, і дружину Альону, теж лікаря, проживають в Іспанії.

Наймолодший внук Коля, став психологом, проживає в Іспанії разом з мамою Оксаною.

У нас з Миколою Васильовичем завжди була однозначна позиція, що високий професіоналізм викладача, методика викладання та педагогіка – єдине ціле, що студентам

потрібні заняття – пошуки пов’язані з професійною спрямованістю, елементами наукової інформації, де було б видно і власну думку викладача. Тільки тоді такі заняття цікаві студенту, майбутньому спеціалісту.

Нагороджувався численними подяками, грамотами, дипломами, а в 1999 році йому присвоєно звання «Відмінник освіти України».

Чотири роки назад Микола Васильович після важкої хвороби відійшов у вічність. Більшу частину свого життя він прожив в нашому місті і знайшов прихисток на подільській землі.

Юрчик Анатолій Іванович -

кандидат фізико - математичних наук,

доцент, колега,друг

СПОГАДИ ПРО ДРУГА…

У листопаді 2019 року Дем’янчуку Миколі Васильовичу виповнилось би 80 років. Дуже рано він відбув у вічність. Моє знайомство з Миколою Васильовичем  відбулось ще коли я працював на ЗІФ ХТІБО.

Микола Васильович, після закінчення аспірантури, за домовленістю з керівництвом факультету, мав приступити до роботи  на загально - науковій кафедрі цього факультету.  Але сталося  так,  що Микола Васильович пішов на роботу  в сільськогосподарський інститут на кафедру хімії.

А в 1966 році  перейшовши працювати  в с/г інститут,  я вже ближче познайомився з Миколою Васильовичем і  це  знайомство переросло у велику нашу дружбу. Він мав багато друзів, був вірним товаришем, завжди міг прийти на допомогу .

Микола Васильович був великим Вченим, любив  і поважав студентів, був гарним батьком і дідусем. Про свою любиму внучку він розказував годинами. Він любив свою сім’ю і дуже любив Україну, мріяв про її самостійність і процвітання.

Микола Васильович був гарним  спортсменом він приймав участь у всіх змаганнях, які проводилися в інституті, а особливим хобі його було рибальство. Останні роки його життя, ми всі вихідні проводили з ним на риболовлі.

Пам'ять про вірного товариша Миколу Васильовича  живе і вічно буде жити в моєму серці.

Бахмат Микола Іванович -

завідувач кафедри рослинництва

і кормовиробництва, професор, колега

Микола Васильович – педагог, наставник і колега

Дем’янчук Микола Васильович прийшов на кафедру хімії молодим кандидатом хімічних наук, коли я розпочинав свій науковий шлях як аспірант кафедри землеробства. Виконуючи наукову роботу під керівництвом професора Ступакова Володимира Петровича, починаючи з 1977 року, я неодноразово звертався до Миколи Васильовича з питань проведення лабораторних і польових досліджень, аналізів щодо визначення в грунтосумішках на рекультивованих землях гумусу, легкогідролізованого азоту, обмінного калію і фосфору, кислотності та інших показників.

Микола Васильович зарекомендував себе хорошим науковцем неорганічної хімії, продовжуючи славні традиції на той час відомих хіміків, кандидатів наук, доцентів моїх вчителів по цій кафедрі, таких як Оліфіренко Степана Павловича і Бабанського Михайла Мусійовича.

Ставши доцентом кафедри хімії, Микола Васильович був провідним викладачем з дисципліни неорганічної хімії для студентів усіх спеціальностей нашого ЗВО. Він користувався заслуженим авторитетом серед студентів і викладачів нашого навчального закладу.

Микола Васильович як науковець і викладач, досить плідно співпрацював з спеціальними кафедрами, де вивчались такі предмети, як агрохімія, землеробство, грунтознавство, біохімія і фізіологія рослин.

Микола Васильович був людиною всестороньо-розвиненою, приймав активну участь в різних спортивних змаганнях серед викладачів і співробітників по футболу та волейболу.

В народі говорять, що Господь Бог і спаситель наш Ісус Христос забирає до себе кращих, так і пішов з цього земного життя наш колега.

Світла пам'ять про нього буде жити в серцях тих, хто його знав.

Калабаня Віталій Петрович – адвокат

ПЕДАГОГ І ТОВАРИШ

В листопаді 2018 році Дем’янчуку Миколі Васильовичу виповнилося б 80 років. Я познайомився з ним ще в 90-х роках ХХ ст. Працюючи слідчим в міському відділі міліції, мені довелось вести справу про дрібну квартирну крадіжку і ми, звичайно, контактували як офіційні особи.

Вже пізніше я ближче познайомився з Миколою Васильовичем при спільному відвідуванні сауни в колишньому військово-інженерному інституті. Виявилось, що Микола Васильович дуже інтелігентна, порядна, чуйна і скромна людина. Я дізнався, що він кандидат хімічних наук, закінчив хімічний факультет Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича і працював доцентом кафедри хімії Подільського державного аграрно-технічного університету вже дуже давно. Із викладацькою і науковою діяльністю доцента Дем’янчука М.В. я був мало знайомий, але за той час тривалого знайомства при багаторічному щотижневому відвідуванні сауни, відзначенні днів народження, рибальстві я пізнав його ще ближче. Він дуже добре грав в шахи, карти, мав прекрасний голос і добре співав. Був добрим спортсменом і прекрасно грав у волейбол і настільний теніс. З ним було легко обмінюватись думками на політичні і духовні теми. Микола Васильович міг твердо відстоювати свою думку, переконувати інших. Він завжди допомагав своїм товаришам в біді на словах і на ділі.

Також завжди приймав участь в заходах нашого банного колективу, відзначенні днів народження колег, різноманітних державних свят. З ним було легко спілкуватись в повсякденному житті. Приходилось часто їздити з ним на рибалку. На жаль, важка і тривала хвороба не дала йому здійснити всі свої мрії. Він відносно рано відійшов і вічність, але добра пам'ять про Дем’янчука Миколу Васильовича довго залишиться нашій пам’яті.

Матеріал підготував Анатолій Бернадін. 

Керівник прес – центру ради ветеранів міста Кам’янець-Подільський.