У хірургії грижі черевної стінки називають «мінами сповільненої дії». Грижі можуть у будь-який час защемитись, перерости у гостру форму і без вчасної допомоги фахівця загрожувати життю. Про грижі та методи їх лікування розмовляємо із хірургом Кам'янець-Подільської міської поліклініки №1 Ігорем Булатовичем.
- Ігоре Анатолієвичу, що собою представляє грижа?
- Це випинання на черевній стінці, яке утворилось внаслідок виходу внутрішніх органів або їх частин разом з очеревиною під шкіру або в підшкірну жирову клітковину через слабкі місця або отвори в м’язовому шарі передньої стінки живота, але без порушення цілісності шкірних покривів.
У якому віці найчастіше виникають грижі?
- Здебільшого хворіють пацієнти у віці 40 – 45 років. В чоловіків частіше виникають пахові грижі (за даними різних авторів в 15-20 раз частіше, ніж в жінок). Стегнові грижі навпаки, частіше зустрічаються в жінок.
Хоча черевна порожнина і являється замкнутим простором, та в неї входять і виходять різноманітні судини, нерви та інші анатомічні утворення, якраз місця виходу є слабкими місцями черевної стінки, саме там утворюються грижі. До найважливіших з них відносять пахові канали, стегнові канали, пупочне кільце, стравохідний отвір діафрагми.
- Де можуть розташовуватись грижі?
- За місцем виходу (локалізацією) розрізняють пахові, стегнові, пупкові, післяопераційні грижі (в області післяопераційного рубця), поперекові, грижі стравохідного отвору діафрагми та деякі інші.
За здатністю повертатись (вправлятись) в черевну порожнину розрізняють вправимі та невправимі грижі.
- Що стає поштовхом для випинання грижі?
- В нормі тиск у черевній порожнині (животі) постійний, без значних коливань, що дає змогу нормально функціонувати всім органам та системам. Але коли стається така ситуація, що тиск в животі різко і значно підвищується (наприклад при підняті великого вантажу, падінні, травмі, тощо), в такій ситуації слабкі місця стінки живота не витримують тиску, і через них разом з очеревиною під шкіру виходять внутрішні органи живота. Найчастіше вмістом грижевого мішка являються петлі тонкого кишечника, хоча нерідко бувають і товстий кишечник, великий сальник, шлунок, тощо.
- Що ще може спричиняти захворювання?
- Після перенесених операцій, хронічних захворювань тощо може статись порушення іннервації та кровопостачання передньої черевної стінки.
Також поштовхом для утворення може бути вроджена слабкість м’язового шару передньої стінки живота, хронічний та частий кашель, ожиріння, вагітність, надмірні зусилля при дефекації (закрепи) чи сечовипусканні (аденома передміхурової залози), онкозахворювання органів черевної порожнини.
- Які прояви хвороби?
- Основним є наявність грижового випинання на передній черевній стінці. При чому, розміри грижі можуть бути від кількох сантиметрів до 20 см і більше. Відповідно хворих турбує відчуття дискомфорту в області грижового випинання, відчуття чогось «зайвого».
Крім того, розмір грижі може збільшуватись при виконанні фізичних навантажень, навіть незначних, що заважає хворим у повсякденному житті. Також не на останньому місці знаходиться і косметичний ефект, що особливо важливо для людей молодого віку.
- А які грижі становлять найбільшу небезпеку?
- Значно важча клінічна картина виникає в тих випадках, коли грижа защемлюється (грижові ворота перетискають судини та нерви, які живлять органи, що знаходяться в грижовому мішку). В цьому випадку в місці утворення грижі з'являється різкий біль, інколи аж до втрати свідомості. Шкіра над грижею червоніє (гіперемія), спроби вправити грижу в черевну порожнину або навіть доторкнутись до неї різко болісні. Нерідко піднімається температура, з’являється нудота, блювання, розвиваються явища кишкової непрохідності (здуття живота, відчуття розпирання, тощо). Різко гіршає загальне самопочуття. Такий стан є показом до негайного оперативного втручання.
Взагалі грижа являється показом до виконання хірургічної операції. При чому, оптимальним є виконання оперативного втручання в плановому порядку, коли грижа ще не защемлена та загальний стан хворого задовільний. В такому випадку шанси на досягнення максимального результату від операції дуже високі. Інші ж методики, як то бандажування, тощо або не мають ефекту взагалі, або шкідливі для хворого та викликають ускладнення.
Методики хірургічного лікування бувають різними, їх багато і залежать вони від виду грижі, її розмірів та інших факторів. Але мета у всіх операцій одна – ліквідувати грижу та укріпити місце виходу таким чином, щоб запобігти повторному утворенню грижі (рецидиву).
Виконується розріз шкіри над грижею, виділяється грижевий мішок, його розкривають. Вміст грижового мішка повертають в черевну порожнину, мішок відсікають, після чого зшивають та укріплюють черевну стінку в місці виходу грижі ( так звана грижепластика). Останнім часом для грижепластики стали використовувати різноманітні імпланти (сітки), які не викликають реакції в організмі (інертні), а завдяки своїм каркасним функціям вони збільшують міцність черевної стінки в рази.
Після операції на певний час обмежуються фізичні навантаження, потрібно уникати застудних захворювань для запобігання кашлю. Хворим рекомендується носити еластичний пояс протягом деякого часу після операції.
Зашивання післяопераційних ран можливе косметичним внутрішньошкірним швом. При цьому зняття швів не потрібно, а шовний матеріал розсмоктується через деякий час, що сприяє бездоганному косметичному ефекту. Після закінчення реабілітаційного періоду людина вважається здоровою.
- Дякуємо за інформацію.
Ромову вела Вікторія Гайдамашко.
