Мені вже виповнилось 45 років. Ще 2 роки тому я і гадки не мала, що опинюся в такому важкому становищі.
Складно уявити як жити далі, не маючи можливості виконувати елементарні речі у житті, до цього часу займаючи активну життєву позицію.Ніколи і нічого мені не давалось легко, але я завжди боролась із своїми бідами. Проте, опинившись без ноги півтори роки тому, із важко хворою мамою та татом, кожен день відчуваючи нестерпний фізичний і душевний біль, мабуть вперше у мене опустились руки і я втратила сенс життя, тому що наразі я сама потребувала підтримки. «В темні часи добре видно світлих людей». Погоджуючись із класиком, я вдячна Богові, що мене у важку хвилину підтримали такі люди. Без будь якого піару чи віддяки, не заради «людського ока». Однією з перших мені на допомогу прийшла родина нашого депутата Володимира Мельниченка. Я не була знайома з нею особисто і ми не були друзями. Проте вони відгукнулись на мою біду, підтримали мене починаючи з 2017 року і продовжують підтримувати і до сьогодні. Мені не просто вирішувати проблеми як інваліду 1 групи, але набагато легше, коли їх ділити на два. Це не просто конкретна допомога, це набагато більше,- відчувати себе комусь потрібною та небайдужою.
Я хочу висловити велику вдячність цій порядній та великодушній родині з ВЕЛИКИМ СЕРЦЕМ, яка робить добрі справи для таких людей як я. Це робиться тихо, без галасу. А я хочу, щоб люди знали таких добродіїв в обличчя! Дякую, що Ви є!
