Субота, 18 Листопада 2017 року.   

КУРСАНТИ 201-ГО НАВЧАЛЬНОГО ЦЕНТРУ СКЛАЛИ ПРИСЯГУ НА ВІРНІСТЬ УКРАЇНСЬКОМУ : Сьогодні, 18 листопада, на плацу на плацу військової частини відбулося урочисте В КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКІЙ МІСЬКІЙ РАДІ УРОЧИСТО ВІДЗНАЧИЛИ МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ : У сесійній залі міської ради сьогодні, 17 листопада, яскраво й урочисто відзначи У КПНУ ім. ІВАНА ОГІЄНКА КОНЦЕРТОМ ВІДЗНАЧИЛИ ДЕНЬ СТУДЕНТА (ВІДЕО): Вчора, 16 листопада в актовій залі КПНУ ім. І. Огієнка відбувся урочистий концер КОНОНЕНКО НАЗВАВ КАНДИДАТІВ НА ПОСАДУ ОЧІЛЬНИКА НБУ: Серед претендентів на пост глави Нацбанку є кандидатури в. о. голови НБУ Смолія ЧИНОВНИЦЮ З ХМЕЛЬНИЧЧИНИ, ЯКА ВИМАГАЛА 1500 ДОЛ. США НЕПРАВОМІРНОЇ ВИГОДИП: 17 листопада 2017 року слідчим суддею Хмельницького міськрайонного суду було обр ВОДІЯ, ЯКИЙ НА СМЕРТЬ ЗБИВ ПІШОХОДА І ЗНИК З МІСЦЯ ПОДІЇ РОЗШУКАЛИ: Дорожньо-транспортна пригода сталася 15 листопада близько 18.15 години у селі Ст КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКИЙ ГОЛОВА ОТРИМАВ НАГОРОДУ ВІД НОВОГО КАНАЛУ: Вчора на запрошення Нового каналу взяв участь у зйомках новорічної програми "Стр УВАГА! УВАГА! УВАГА! РОЗШУК У КАМ'ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ: Працівниками Кам'янець-Подільського відділу поліції розшукується безвісти зникли ХМЕЛЬНИЦЬКІ ТЕПЛОПОСТАЧАЛЬНИКИ НАЙКРАЩІ В УКРАЇНІ: За результатами фінансово-господарської діяльності у І півріччі 2017 року МКП “Х КАМ’ЯНЕЦЬКІ ШКОЛЯРІ ВІДСВЯТКУВАЛИ ДЕНЬ ТОЛЕРАНТНОСТІ: Міжнародний день толерантності проголошений 16 листопада 1995 року на ХXVIII сес

ПІСЛЯ ЖОРСТОКОГО ВБИВСТВА НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ МИНУВ РІК, АЛЕ БІЛЬ ДОСІ НЕ ВЩУХАЄ

Оцініть матеріал
(1 Голосувати)

У вітальні досі портрет закатованої 32-річної Руслани з чорною стрічкою, поруч — фігурки ангелів та… шоколадка. Це Марічка поставила своїй матусі.

 

Сирітці 11 років. Дівчинка залишилася з бабусею Марією та двома вуйками. Трагедія сталася торік, 26 червня. За підозрою у вбивстві затримали 25-річного односельчанина Ігоря Риндяка. Коли молодика привезли на відтворення злочину до села, люди мало не вчинили над ним самосуд. Після розслідування справа була передана до Зборівського районного суду. За десятки важких для потерпілої родини засідань кат не промовив і слова… Мати Руслани просить його бодай зізнатися, що казала донька в останні хвилини… На одне засідання їздила і Марічка, побула кілька хвилин у залі, а на час слухань на прохання бабусі вийшла в коридор. Не хочуть травмувати сирітку, вона досі вірить, що мати десь поруч — говорить до неї, ділиться радощами і тривогами, а ще… шоколадкою.

«Нелюди хотіли втіхи…»

— Того дня ми кропили жуків на городі, що за п’ять хвилин ходьби від нашої хати. Руслана не дозволяла мені кропити, бо у мене хворе серце, — пригадує пані Марія. — «Ідіть додому, не дихайте отрутою!» — наказала мені. «Русланю, щось ті Риндяки так гонять нині. Може, зачекати на тебе?» — щось підказувало мені серце. Прийшла Руслана додому, побігла до магазину по продукти, ще допомогла сусіду підв’язати яблуню. А під вечір пішла глянути, чи попадали жуки. Марічка хотіла іти з мамою, але наш пекінес сильно скавулів і онучка залишилася вдома. Руслана вже не повернулася… Старший Риндяк, Михайло, перед тим повернувся з тюрми, він більше за ґратами, ніж на волі, його сина Ігоря теж не раз тягала міліція. Ще до вбивства люди боялися тієї сімейки, бо знають, що там як не наркотики, то пиятика, а нині взагалі обходять їх десятою дорогою. Дружина Михайла має іншу сім’ю, але часто навідується до них. Після вбивства вона випрала одяг чоловіка і сина, аби приховати сліди. А ми їх завжди шкодували, давали молоко… У них четверо дітей. Коли Ігор був малим, мати позичала у нас для нього одежину, аби повезти до тюрми показати чоловікові. «Ви так нам віддячили за добро?..» — запитала якось її. «То не син зробив…» — почала виправдовуватися.  Судять  Ігоря, та я впевнена, що до злочину причетний і батько, і вся їхня компанія, яка того дня пиячила біля озера. У матеріалах справи є фото з пиятики. До речі, на футболці, в яку був одягнений старший Риндяк, теж виявили кров, по ній проводять експертизу. Спихнули все на Ігоря, гадаючи, що його не посадять, бо має фізичні вади.

Планували вивезти тіло із села…

— Вбивці планували вивезти з села тіло на таксі. Їхній водій-колєга там півдня крутився, але ми вдосвіта кинулися на пошуки Руслани і знайшли її, — витирає сльози пані Марія. — Син шукав селом ще звечора, але ніде не бачив її, тоді почався дощ. Я не спала всю ніч… Донька не могла кудись піти, не попередивши нас. На дзвінки не відповідала. Може, подалася до родичів допомогти сіно звозити — думала я. Вдосвіта нас огорнула ще більша тривога. Руслани не було… «Бабцю, мами вже нема…» — я аж здригнулася від слів онучки. «Чому ти скавулів? Я би пішла з мамою… » — говорила до пекінеса.  Син знайшов тіло на траві неподалік від городу. «Руслану зарізали…» — ледве зміг промовити. Ми бігли туди з Марічкою. Онучка погубила капчики, примчала перша… «Мамунцю!  Заберіть мене з собою…» — ридала.  Я скинула з себе сорочку, прикрила доньку, бо вона була вся оголена, синя від побоїв… Думала, збожеволію… Дорогою до моргу я з’їла три пачки пігулок. «Ваша донька була страшно катована…» — сказав експерт. Нелюди встромили ніж у серце, порізали горло, підборіддя… Навіть здерли хрестик з шиї… Напали зненацька, вдарили по голові, інакше Руслана відбилася б, бо була спортивної статури, піднімала 50-кілограмовий мішок. Ті звірі хотіли втіхи… Як написав експерт, насильство могло бути вже над непритомною… Це неможливо пробачити…

Руслана мала попередження з неба про страшну смерть. Два тижні перед тим розмовляла вона зі Степаном, з яким планувала розписатися невдовзі, бо з батьком Марічки розлучилася, він сильно випивав. «Як помру, прийдеш до мене на похорон?» — приголомшила запитанням. «Не кажи такого! Я старший від тебе на 14 років…» — відповів. «Наша бабця казала, що вмирають не від старості, а кого час прийде…» — замислилася донька. «Русланю, що ти таке говориш?..» — стало не по собі від її слів. Перед тим вона мала якийсь сон. А через тиждень знову прокинулася тривожна. «Що наснилося?» — запитала я. Донька підійшла до стола, взяла ніж і приклала до грудей…  «Не думай, якби то вірити у всі сни…» — заспокоїла я її. А за тиждень вона пішла зо світу…

Уся пенсія — на поїздки до суду

— Усю справу я перечитала перед початком судів — важко знову і знову переживати це. На приватного адвоката у нас нема грошей, попросили державного, — розповідає мати закатованої жінки. — Ніхто не врахував мій уже немолодий вік, чомусь призначили розгляд справи не в нашому районі, а в Зборові. Туди нам півдня добиратися. Раніше я наймала машину, одна поїздка обходилася мені в 700-800 гривень. А потім син приїхав із Польщі із заробітків, які мав гроші — склав і купив недороге авто, аби їздити на суд. Вбивця сидить у Чортківському СІЗО. Сніг чи заметіль — не пропускаємо жодного засідання. Їздив з нами і Степан. Досі підтримує нас. Він дуже добрий і щирий. Приніс Марічці на день народження подарунок, більше дбає за неї, ніж рідний тато. «Мамо, спечете мені гарний торт на день народження!» — планувала онучка, але не судилося. Руслана дуже її любила! Ніколи не вдарила, всюди брала з собою. Коли познайомилася зі Степаном, відразу сказала, що у неї є донечка. Раз обпікшись, Руслана не шукала чоловіка, зустрілися вони випадково. Мріяла, що Степан стане підтримкою у вихованні Марічки. Руслана була роботяща: пиляла деревину, гострила пилку, з усього Нараєва до неї несли підшивати взуття… Після школи поїхала на заробітки до Польщі. Чому так рано пішла від нас?.. Щоразу ходимо з Марічкою на цвинтар, плачемо…

Недовишила, недомалювала…

— У нас вся шафка з альбомами та вишиттям Руслани, — показує пані Марія. — Дещо залишила на півхрестику, дещо недомальоване… Руслана з дитинства любила малювати, вечорами сліпала над картинками. Не ходила по клубах, як її однолітки. У неї була світла і чиста душа. На її малюнках — Богородиця, Ісус, апостоли, ангели… Пішла я якось після похорону до школи, а там — її плакати. Вчителі не вірять у те, що сталося. Заходжу до церкви — Русланчине вишиття. Це було її друге хобі, без якого не могла жити. Ще на Великдень встигла вишити фелон до нашого храму. На похороні священик казав, що такої доброї людини, як Руслана, нема у селі, плакав за нею, як за рідною… За життя донька старалася кожному допомогти, нікого не залишала в біді. Попри ніжну душу, вона була досить сильна і витривала, самотужки навчилася керувати автомобілем та скутером.

В останню путь її проводило усе село, були люди з Бережан та довколишніх сіл. Після похорону приснилася мені. «Мамо, знаю, що Марічці добре з вами. Яка я була мучена… А тепер мені легко», — промовила.  «За що ви замордували Руслану?» — якось запитала я в суді старшого Риндяка. «Мовчи, бо кину тебе зі сходів!» — пригрозив. Нічого святого нема… Що з того, що відсидить вбивця за ґратами?… Руслани нема…

Джерело

Остання зміна
Авторизуйтесь, щоб отримати можливість залишати коментарі