Середа, 13 Грудня 2017 року.   

ОБ’ЄДНАННЮ ГРОМАД КОЛИБАЇВКИ ТА ПАНІВЦІВ БУТИ (ВІДЕО): Сьогодні, 12 грудня народний депутат України Володимир Мельниченко, разом із гол ЛЕОНІД КУЧМА ЗРОБИВ ВІДВЕРТУ ЗАЯВУ ПРО СИТУАЦІЮ НА ДОНБАСІ: Ситуація на Донбасі не зміниться до виборів президента Росії 2018 року. КОМУ УКРАЇНЦІ ДОВІРЯЮТЬ НАЙБІЛЬШЕ: В українському суспільстві на сьогоднішній день панує апатія та зневіра у майбут НА ПРИКАРПАТТІ ЖІНКА 15 РОКІВ ОТРИМУВАЛА ПЕНСІЮ ЗА СЕБЕ І СВОЮ ПОМЕРЛУ СЕСТ: Мешканка села Гвіздець Івано-Франківської області незаконно отримувала в Пенсійн НА ХМЕЛЬНИЧЧИНІ У ЦЕРКВІ ЗЛОДІЙ ВЛАШТУВАВ ВЕЧІРКУ: Вночі у магазині спрацювала сигналізація. Правоохоронці прибули на місце і дуже МІНФІН ЗАПРОВАДЖУЄ ЄДИНИЙ КАЗНАЧЕЙСЬКИЙ РАХУНОК ДФС ДЛЯ СПЛАТИ МИТНИХ ПЛАТЕ: Міністерство фінансів запроваджує використання єдиного авансового рахунка ДФС дл ГПУ ЗНОВУ КЛИЧЕ НА ДОПИТ СААКАШВІЛІ: Колишнього голову Одеської облдержадміністрації Міхеіла Саакашвілі викликають на ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР УКРПОШТИ НАЗВАВ НЕДОЛІКИ ЗАКОНУ ПРО ПОСИЛКИ: Укрпошта підтримує наміри знизити рівень нелегальних перевезень. Однак рішення с ЗАБОРОНЕНИЙ СЕРІАЛ “СВАТИ” РАПТОВО ПОВЕРТАЮТЬСЯ: Серіал “Свати”, який заборонили показувати в Україні, несподівано повернеться на ЮРІЙ ЛУЦЕНКО РОЗПОВІВ, ЩО СПІЛЬНОГО МІЖ СААКАШВІЛІ І МЕЛЬНИКОМ: Колишній голова Одеської облдержадміністрації Міхеіл Саакашвілі, як і підозрюван

ІСТОРІЯ ПРО ТЕ ЯК СМЕРТЬ ПОПРОСИЛА КОВАЛЯ ПОПРАВИТИ ЇЙ КОСУ

Оцініть матеріал
(0 голосів)

– Ви – коваль?. Голос за спиною пролунав так несподівано, що Василь аж здригнувся. До того ж він не чув, щоб двері в майстерню відкривалися і хтось заходив усередину.

 

– А стукати не пробували? – грубо відповів він, злегка розсердившись і на себе, і на моторного клієнта.

– Стукати? Хм… Не пробувала, – відповів голос.

Василь схопив зі столу ганчір’я і, витираючи натруджені руки, повільно обернувся, прокручуючи в голові відповідь, яку він зараз збирався видати в обличчя цьому незнайомцю. Але слова так і залишилися десь в його голові, тому що перед ним стояв вельми незвичайний клієнт.

– Ви не могли б поправити мені косу? – жіночим, але злегка хриплуватим голосом запитала гостя.

– Все, так? Кінець? – відкинувши ганчірку кудись в кут, зітхнув коваль.

– Ще не все, але набагато гірше, ніж раніше, – відповіла Смерть.

– Логічно, – погодився Василь, – не посперечаєшся. Що мені тепер потрібно робити?

– Поправити косу, – терпляче повторила Смерть.

– А потім?

– А потім наточити, якщо це можливо.

Василь кинув погляд на косу. І дійсно, на лезі були помітні кілька вищербин, та й саме лезо вже пішло хвилею.

– Це зрозуміло, – кивнув він, – а мені-то що робити? Молитися або речі збирати? Я просто в перший раз, так би мовити…

– А-а-а… Ви про це, – плечі Смерті затряслися беззвучним сміхом, – ні, я не за вами. Мені просто косу потрібно поправити. Зможете?

– Так я не помер? – непомітно обмацуючи себе, запитав коваль.

– Вам видніше. Як ви себе почуваєте?

– Та наче нормально.

– Ні нудоти, запаморочення, болю?

– Н-н-ні, – прислухаючись до своїх внутрішніх відчуттів, невпевнено сказав коваль.

– В такому разі, вам нема про що турбуватися, – відповіла Смерть і простягнула йому косу.

Взявши її в, моментально задерев’янілі руки, Василь почав оглядати її з різних сторін. Справ там було на півгодини, але усвідомлення того, хто буде сидіти за спиною і чекати закінчення роботи, автоматично подовжує термін, як мінімум, на пару годин. Переступаючи ватними ногами, коваль підійшов до ковадла і взяв в руки молоток.

– Ви це… Сідайте. Не будете ж ви стояти?! – вклавши в свій голос всю свою гостинність і доброзичливість, запропонував Василь.

Смерть кивнула і сіла на лавку, спершись спиною на стіну.Робота добігала кінця. Випрямивши лезо, наскільки це було можливо, коваль, взявши в руку чавило, подивився на свою гостю.

– Ви мене вибачте за відвертість, але я просто не можу повірити в те, що тримаю в руках предмет, за допомогою якого було загнано у могилу стільки життів! Жодна зброя в світі не зможе зрівнятися з ним. Це воістину неймовірно.

Смерть, яка сиділа на лавці в невимушеній позі, і розглядала інтер’єр майстерні, помітно напружилася. Темний овал капюшона повільно повернувся в сторону коваля.

– Що ви сказали? – тихо промовила вона.

– Я сказав, що мені не віриться в те, що тримаю в руках зброю, яка…

– Зброю? Ви сказали зброю?

– Може я не так висловився, просто…

Василь не встиг договорити. Смерть, блискавичним рухом схопившись з місця, через мить опинилася прямо перед ковалем. Краї капюшона злегка тремтіли.

– Як ти думаєш, скільки людей я вбила? – прошипіла вона крізь зуби.

– Я… Я не знаю, – опустивши очі в підлогу, видавив із себе Василь.

– Відповідай! – Смерть схопила його за підборіддя і підняла голову вгору. – Скільки?

– Н-не знаю…

– Скільки? – викрикнула вона прямо в обличчя коваля.

– Та звідки я знаю скільки їх було? – намагаючись відвести погляд, не своїм голосом пискнув коваль.

Смерть відпустила підборіддя і на кілька секунд замовкла. Потім, згорбившись, вона повернулася до лавки і, важко зітхнувши, сіла.

– Значить ти не знаєш, скільки їх було? – тихо промовила вона і, не дочекавшись відповіді, продовжила, – А що, якщо я скажу тобі, що я ніколи, чуєш? Ніколи не вбила жодної людини. Що ти на це скажеш?

– Але… А як же? …

– Я ніколи не вбивала людей. Навіщо мені це, якщо ви самі прекрасно справляєтеся з цією місією? Ви самі вбиваєте один одного. Ви! Ви можете вбити заради папірців, заради вашої злості і ненависті, ви навіть можете вбити просто так, заради розваги. А коли вам стає цього мало, ви влаштовуєте війни і вбиваєте один одного сотнями і тисячами. Вам просто це подобається. Ви залежні від чужої крові. І знаєш, що найнеприємніше у всьому цьому? Ви не можете собі в цьому зізнатися! Вам простіше звинуватити у всьому мене, – вона ненадовго замовкла, – ти знаєш, якою я була раніше? Я була красивою дівчиною, я зустрічала душі людей з квітами і проводжала їх до того місця, де їм судилося бути. Я посміхалася їм і допомагала забути про те, що з ними сталося. Це було дуже давно… Подивися, що зі мною стало!

Останні слова вона викрикнула і, схопившись з лави, скинула з голови капюшон. Перед очима Василя постало, поцятковане зморшками, обличчя глибокої старості. Рідке сиве волосся висіло поплутаними пасмами, куточки потрісканих губ були неприродно опущені вниз, нижні зуби кривими осколками визирали з-під губи. Але найстрашнішими були очі. Абсолютно вицвілі, беземоційні очі, втупилися на коваля.

– Подивися на кого я перетворилася! А знаєш чому? – вона зробила крок в сторону Василя.

– Ні, – зіщулившись під її пильним поглядом, кивнув він головою.

– Звичайно не знаєш, – посміхнулася вона, – це ви зробили мене такою! Я бачила, як мати вбиває своїх дітей, я бачила, як брат вбиває брата, я бачила, як людина за один день може вбити сто, двісті, триста інших осіб! Я ридала, дивлячись на це, я вила від нерозуміння, від неможливості того, що відбувається, я кричала від жаху…

Очі Смерті заблищали.

– Я поміняла свою прекрасну сукню на цей чорний одяг, щоб на ньому не було видно крові людей, яких я проводжала. Я одягла капюшон, щоб люди не бачили моїх сліз. Я більше не дарую їм квіти. Ви перетворили мене в монстра. А потім звинуватили мене у всіх гріхах. Звичайно, це ж так просто… – вона дивилася на коваля уважним поглядом, – я проводжаю вас, я показую дорогу, я не вбиваю людей… Віддай мені мою косу, дурень!

Вирвавши з рук коваля своє знаряддя, Смерть розвернулася і попрямувала до виходу з майстерні.

– Можна одне питання? – почулося ззаду.

– Ти хочеш запитати, навіщо мені тоді потрібна коса? – зупинившись біля відчинених дверей, але не обертаючись, запитала вона.

– Так.

– Дорога в рай… Вона вже давно заросла травою.

 

Джерело

Авторизуйтесь, щоб отримати можливість залишати коментарі